Persona grata

Із матеріалів ЗМІ - САП оскаржить рішення суду про запобіжний захід для Насірову через те, що суд встановив розмір застави у 20 разів менший за суму, яку просили встановити прокурори.

Практичне завдання № 2 для трьох груп 4 курсу юридичного факультету.

Заходи забезпечення кримінального провадження (ст.ст. 131-213 КПК України)

Зразки документів додаються

02.03.2016 р. «добровільно», в супроводі оперативних працівників поліції у Івано-Франківське відділення поліції «прийшла» Особа. Після скандалу на КПП з черговим, все ж таки черговий визнав, що Особа знаходиться в відділі поліції, у журналі відвідувань та доставлених зареєстрували Особу. При зустрічі з Особою в кабінеті оперативників дізнався, що у Особи відібрали відбитки пальців рук та сфотографували на телефон. Виявилось, що «правоохоронці» Особу не затримували (протокол відсутній), вони просто «бесідують». На питання про «фото і пальці» просто мовчали – «така звичка».

Шкоду у кримінальному правопорушенні слід визначати відповідно до приміток конкретних статей КК України.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі-КПК У). Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК У, виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. 

Ст. 19 Конституції України констатує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. А  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з варіантів дефектів надання медичної допомоги є лікарська помилка. Лікарську помилку можна вважати найбільш супереч­ливим явищем правового осмислення медичної практики. Істотне питання, що вимагає свого тлумачення і в теоретичному і в практичному застосуванні, - відповідальність медиків за лікарські помилки. Це питання має багатовікову історію. На різних етапах становлення медицини і права суспільство знаходило різні підходи до вирішення проблеми відповідальності лікарів за професійні помилки. Незважаючи на сучасні значні успіхи в лікуванні багатьох захворювань, слід погодитися з тим, що безпомилкова робота лікарів, у принципі, неможлива, зважаючи на специфіку медицини, що має справу із здоров'ям і життям людини. Врахо­вуючи таке становище, завданням правового регулювання медичної діяльності є вироблення правильної, продуманої та єдиної позиції щодо юридичної кваліфікації помилкових дій лікарів.

Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей. Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб'єкта вчинення злочину. Друга зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб'єкта вчинення злочину, пов'язаного з фактом здобуття медичної освіти. 

Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватись особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду. Дані психіатрич­ного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.

До Івано-Франківського міського відділу міліції почали надходити повідомлення від жителів обласного центру про крадіжки з їхніх авто. З транспортних засобів зникали цінні речі. Спосіб скоєння правопорушень наштовхував правоохоронців на думку, що до крадіжок причетні одні й ті ж самі особи, вони не помилилися. В ході проведення оперативно-розшукових заходів працівники міліції вийшли на слід злодіїв.